Солдат Семчук Євгеній Вікторович народився 25 лютого 2002 року у місті Вінниця. В цьому місті пішов в дитячий садочок. У 2008 році за сімейними обставинами родина переїхала на Донеччину в місто Макіївка, до бабусі, там же пішов в перший клас, гарно навчався. Події 2014 року вносять зміни в життя Євгенія. Після окупації деяких територій Донецької області, в тому числі і міста Макіївки, родина приймає рішення повернутись на Вінничину в село Некрасове. Женя продовжив навчання в місцевому шкільному закладі. Швидко здобув авторитет і повагу в школі і поза нею. Був дуже чуйним, завжди готовий прийти на допомогу.

У 2017 році закінчив Некрасівську загальноосвітню школу I-III ступенів,в 2020 році закінчив навчання в економіко-правовому коледжі м. Вінниця. З 2020 року навчався в Донецькому національному університеті ім. Василя Стуса м. Вінниця на економічному факультеті, заочна форма навчання. У мирному житті Євгеній захоплювався інформаційними технологіями, займався спортом. Мав багато планів, мрій, яким на жаль ,не судилось здійснитись.

На початку 2022 року самостійно прийняв рішення вступити до лав ЗСУ, підписав контракт. Початок служби проходив в навчальній частині м. Старичі Львівської області. При масштабному нападі РФ на Україну був направлений з військової частини м. Володимир- Волинський, в 14 ОМБр на захист Житомирщини і Київщини.З 7 – го березня перестав виходити на зв’язок, а 15-го березня мама Жені в телефоні почула страшні слова , які зупинили час ” Ваш син загинув “. ” У мене вирвали серце, забрали мою душу, мою надію, мого рідненького, мого єдиного синочка”. 13 березня в одному із боїв 20 -ти річний захисних героїчно загинув захищаючи Україну.

«Мій дорогий, мій єдиний синочок. Женя, Женюша, моя гордість, моя опора, надія, моя душа, мої крила. Він був добрим, турботливим, чуйним., дуже любив свою родину, мав кохану дівчину. Все чого він хотів в житті, досягав сам.

Його дуже любили рідні, цінували і поважали друзі. Женя мріяв закінчити навчання в університеті, створити власну родину. Але війна зруйнувала, знищила всі мрії, забрала найцінніше – життя мого сина. Наша невелика родина (мама, вітчим, бабуся) осиротіла, але ми досі його чекаємо. Здається, що відкриються двері і на порозі з’явиться мій високий, гарний з посмішкою на обличчі синочок. Ми пишаємось тобою ріднесенький і безмежно любимо» – слова мами Лариси.

Євгенія нагороджено посмертно орденом “За мужність III ступеня”.
Похований 15 березня на алеї слави в с. Некрасове, Вінницького району, Вінницької області.

Для рідних і близьких Євгеній завжди буде живим в їхніх серцях. 25.02.2002 – 13.03.2022