Солдат Оксенчук Микола Петрович, позивний Пушик (Мама в дитинстві казала, що це мій Пушик, так з’явився позивний), народився 19 грудня 2000 року у селі Гор‘янівка Волинської області. Незабаром з батьками переїхав в село Нова Любомирка що на Рівненщині , згодом пішов в місцевий садок . Після закінчення 9-го класу в Новолюбомирському ліцеї поступив до Березнівського лісотехнічного коледжу НУВГП за спеціальністю «Зелене будівництво і садово-паркове господарство». Паралельно з навчанням в коледжі ходив на різні підробітки , хотів мати свої кошти .Після завершення коледжу у січні 2020 році пішов служити у ЗСУ.
Після присяги Микола був переведений на службу у військову частину А4152 в Рівненській області на посаду стрільця взводу охорони. Саме в цей період почались перші важкі випробування, Микола дізнався про онкозахворювання мами . Допоміг мамі витримати численні хіміотерапії, був поруч після операції .Микола пройшов разом з мамою один з найважчих періодів. Та підтримка й турбота була безцінною .Щоб мамі не було самотньо вдома, коли він на службі ,приніс в подарунок маленького котика, якого знайшов, коли повертався з полігона додому.
З листопада 2021 року служив у лавах 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Незадовго до війни зробив пропозицію руки і серця коханій дівчині ,яка йому сказала «так» .Він пообіцяв ,що повернеться і в них буде весілля.
З першого дня повномасштабної війни в Україні Микола разом з побратимами виїхали боронити Київщину . З 7 березня був у списках безвісти зниклих. Рідні вірили та сподівалися , що він живий . Однак 22 березня їм повідомили найстрашніше , його немає в живих ,загинув 7 березня 2022 року під час оборони Київської області від російських окупантів . Біля села Дмитрівка Бородянського району 21-річний захисник отримав смертельне вогнепальне поранення голови. В свідоцтві записали приблизну дату смерті 13.03.2022.(Після того, як мама поховала сина , від стресу знов повернувся рак).
Зі слів мами Тетяни « був добрим , веселим, чуйним до людей. Любив життя і хотів жити. Моя гордість , опора, підтримка. Його дуже любили вихователі в садочку. Гарно відгукувались у школі ,у коледжі також з повагою ставились. Він дуже любив свою родину, дівчину . А ще любив свою Україну»
«Без будь-яких перебільшень- це найкращий брат і дядько. Ми були маленька сім‘я, а тепер ще менша. Без нього батьківський дім став чужим , та порожнім .Сміх брата і досі лунає в голові .Під час війни він намагався триматись , говорив що все добре, що поїв і що навіть не так і холодно. Він переживав за нас, писав «як ми чи з нами все добре?».
Коли була остання розмова, я не зрозуміла , що вона остання . Ми не попрощались , ми не наговорились. Я немов втратила важливу частину свого життя.Я не сказала, як сильно ми його любимо та чекаємо…», – додала сестра Марія.
22.02.2023 року було відкрито меморіальну дошку в стінах рідного Новолюбомирського ліцею в пам’ять про загиблого учня.
Посмертно солдат Оксенчук Микола нагороджений орденом « За мужність III ступеня».
Поховали юного захисника 24.03.2022 року у селі Олександрія на Рівненщині.
У Миколу залишилися мама, дівчина, сестра і вся його велика родина.
19.12.2000-13.03.2022
