Старший солдат Артем Єгиазарян Размикович народився 14 квітня 1984 року. В перший клас пішов у вересні 1991.

Дитинство у нього було досить непросте, бо ріс без батька і тому завжди заступався за слабших, ділився з ближніми останнім.

Після закінчення 9-го класу пішов здобувати професію електрика у Володимир-Волинське сільське професійно-технічне училище № 7 (тепер Володимир-Волинський центр професійної освіти).

22 травня 2002 року Артем був призваний на військову службу і направлений у військову частину 8023, а 22 жовтня 2003 року, на підставі Указу Президента України від 15.08.2003 року, був звільнений (демобілізований) у запас.Перший запис у трудовій книжці зроблений у 2004 році: «Прийнятий на посаду охоронника об’єкту ВАТ «Горохівський цукровий завод» тимчасово, на сезон переробки цукрових буряків». Останній запис про офіційне місце роботи – 16.11.2008 року: «ВДСО при УМВС України у Волинській області: «Прийнятий на службу в ОВС», а 17.04.2015 року був звільнений.Потім Артем працював на різних роботах: водієм таксі, водієм-експедитором на гуртівні.

З Наталією Артем познайомився у 2019 році на хрестинах у друзів і незабаром одружилися. В обох це був другий шлюб. На той час у Артема була донька Анастасія, а його обраниця виховувала сина Ярослава від попереднього шлюбу. Він відразу ж знайшов спільну мову із хлопчиком, ставився до нього як до рідного.

У вільний час любив рибалити, ходити на полювання чи по гриби. Як справжній мужчина – полюбляв машини і мотоцикли.

У ніч на 23 лютого 2022 року Артем їхав у Чехію на роботу, але його повернули з кордону. О четвертій годині ранку він був вдома, а о п’ятій – росія вже обстрілювала наші міста і села. Не ставши чекати мобілізації, того ж дня, 24 лютого, Артем сам пішов до військкомату. Дружина просила не залишати її з Ярославчиком, але він сказав, що не зможе спокійно сидіти вдома, коли ворог буде вбивати українців і топтати рідну землю. Єдине, про що просив дружину – виїхати у безпечне місце, допоки все не втихне. Дружина намагалася переконати, що нікуди не поїде,та він навіть слухати не хотів. Артем встиг домовитися з друзями, які проживають у Польщі, щоб прийняли дружину з п’ятирічною дитиною, запевнивши, що так йому буде спокійніше. Пізніше прислав смс, що коли буду їхати, то його ключі від квартири щоб кинула в нашу поштову скриньку.

25 лютого 2022 року в складі 14-ї ОМБр Романа Великого Артем Єгиазарян вирушив на позиції у Київську область. Обіймав посаду старшого стрільця, командира бойової машини. А вже 26 лютого написав повідомлення: «Їдемо Житомир відбивати».

Додому дзвонив щодня і запевняв, що все добре, що хвилюватися не потрібно. Але з новин рідні знали, що там, на Київщині, йдуть запеклі бої за кожен клаптик рідної землі. Та він ніколи ні на що не скаржився. Інколи, в міру можливостей, розповідав про військові будні, зокрема про те, як ночували в окопах, про підтримку місцевих жителів, які приносили їм харчі, а одного дня принесли велику миску вареників. А ще, як волонтери привезли одному із його побратимів на день народження торт із патріотичною символікою і кричалкою про путіна. На жаль, скуштувати торт хлопцям так і не вдалося, бо потрібно було терміново виїжджати на позиції.

6 березня 2022 року Артем подзвонив дружині і повідомив, що їхня друга механізована рота їде на завдання, куди – не сказав, але додав, що рухаються у саме пекло. По поверненню обіцяв передзвонити.

Як потім з’ясувалося, 7 березня наші військові поверталися на свої позиції. Єгиазарян та ще декілька хлопців сиділи зверху на БТРі, який рухався в голові колони. І тут Артем наказав земляку Олександру Марходею пересісти на іншу військову машину, і як виявиться пізніше, завдяки цьому Олександр залишився живим. Коли колона рухалася селом Дмитрівка (Бородянська селищна громада) – почався артобстріл. Ворог влучив у бойову машину, де був Артем. Наші військові прийняли нерівний бій з переважаючими силами рашистів, який тривав аж до ранку 8 числа.

Через сильні обстріли та окупацію села Дмитрівка, тіло Єгиазаряна та інших загиблих воїнів не могли вивезти декілька днів.Для отець Бориса вдалось вивезти декілька тіл воїнів до Житомирського моргу,серед них був Артем.

«Того дня серцем відчула, що трапилось щось недобре. На мої дзвінки Артем не відповідав. Тоді набрала номер до його побратима, але той теж не відповідав. Наступного дня продовжувала дзвонити чоловікові, гудки у телефоні вселяли надію, що з ним усе добре. Втішала себе думкою, що міг загубити телефон. За якийсь час мені подзвонили й повідомили страшну звістку. А ще, попросили упізнати Артема по фото. Однак і тоді, побачивши фото, відмовлялася вірити у його загибель, допоки не побачила тіло у морзі.У пам’яті всіх, хто його знав, він залишиться щирою, доброю, турботливою людиною, готовою завжди прийти на допомогу. За місяць йому мало б виповнитися 38. », – розповіла дружина Наталія.

«У нас був шок від страшної звістки про загибель Артема. Адже ми запам’ятали його веселим, життєрадісним хлопчиком. Дуже любив спорт, завжди брав участь у різноманітних змаганнях. Добрий, працьовитий та відповідальний. Саме тому пішов захищати рідну Україну», – згадує класний керівник Зоя Федорівна Лизогуб.

Посмертно старший солдат Артем Єгиазарян нагороджений орденом « За мужність III ступеня».

Поховали героя 12 березня 2022 року на Федорівському кладовищі у місті Володиммирі.
У Артема залишились дружина та діти.

14.04.1984 – 07.03.2022