Солдат-навідник Дякунович Сергій Сергійович ,позивний Дяк ,народився 5 травня 1986 року у місті Соснівка Львівської області. Мама Сергія померла ,коли йому було 10 років .Бабуся Надія взяла на себе виховання Сергія та сестри Інни. Після закінчення місцевої школи №7, влаштувався гірником очисного забою дільниці № 3 на шахті «Межирічанська» ДП «Львіввугілля». Сергій був хорошим внуком і всіма силами старався допомогти для своєї родини .На жаль, бабуся померла ,коли Сергій йшов перший раз в АТО. Брав участь в АТО у 2014-2017 роках. Коли Сергій був на реабілітації після перебування в зоні АТО у 2014 році познайомився зі своєю дружиною Юлею. Після демобілізації повернувся на шахту .
З першого дня повномасштабної війни Сергій знову долучився до захисту України . У лавах 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого вирушив обороняти Київську область. Він потрапив в район Буча-Бородянка. Не розповідав, що там відбувається, для дружини казав: «Мила, все нормально. Я в касці. Трошки постріляли, нічого страшного». 6 березня Сергій востаннє розмовляв по телефону з дружиною ,а 7 березня було останнє смс о 18:00 годині, та більше не виходив на звязок.
Дружина всіма силами шукала Сергія, телефонувала в штаб , з іншими дружинами військових створила чат. «Нам ніхто не повідомиляв, що Сергій був безвісти зниклий місяць як і всі хлопці, ми всі шукали хлопців самі, тіла лежали в окупації… На початку березня Таня повідомила, що наші війська заходять в Дмитрівку, і починається евакуація тіл і 7 квітня на Благовіщення я знайшла Сергія в морзі і я повідомила частину про загибель а не мене»- зі слів дружини.Загинув 7 березня 2022 року під час оборони Київщини від російських окупантів .
Біля села Дмитрівка захисник отримав смертельне поранення ,а знайшли його рівно через місяць -7 квітня 2022… Йому було 35 років
«Коли стало відомо, що на війні загинув соснівчанин Сергій Дякунович, його ім’я у редакції газети «Вісник» відразу згадали. Рівно 19 років був надрукований матеріал про трьох випускників Соснівської школи № 7, які залишились без батьківського піклування і тоді вступали у доросле життя. Сергій був одним із них. Розмова відбувалася на вулиці його рідного міста, а про що говорили – нагадав матеріал від 19 червня 2003 року під назвою «Не відмовлятися від мрії». Хлопець відразу зазначив, що для нього сім’я – це все. Прочитати повну версію статті можна в газеті «Вісник» (№ 13-14 від 16 червня 2022).
«Мій Сергій був справжнім ,щирим, добрим , відданим своїй родині і батьківщині . Попри всі труднощі , які були у нього в житті ,він зберіг у собі найкращі якості людини і справжнього чоловіка . Він боронив нашу країну ще з початку російської агресії,був учасником АТО . Вдруге боронив нас від клятих кацапів у 2017 році за контрактом , і тепер не міг стояти осторонь …Завжди говорив, що він воює за те , «щоб моя дитина спала спокійно ,щоб ніколи не питала : тату, а де був ти? За вас, за Україну до кінця»…Для нас з донею він був усім : душею, повітрям, найкращим татусем і чоловіком . за нм ми були як за горою і під вічною сильною опікою»- розповіла дружина Юлія.
«Немає слів , щоб висловити емоції , які мене переповнюють. До останнього сподівались ,що ти , друже , живий . Ворог поплатиться за тебе та інших Героїв ,що загинули за наш вільний світ . Співчуваю рідним та близьким . Він був справжнім та щирим ,а це у наш час велика рідкість .Герої не вмирають!» – написав товариш Олексій Голенко.
Посмертно Солдат-навідник Дякунович Сергій нагороджений орденом « За мужність III ступеня».
Поховали захисника у селі Сілець на Львівщині.
У Сергія залишилися дружина Юлія , донька Соломійка , сестра Інна та мама дружини яку він любив як рідну.
05.05.1986 – 07.03.2022
